| Кушитська Митрополія 𐦖𐦃𐦅𐦓𐦐 𐦉𐦂𐦚𐦏𐦃𐦈𐦃𐦐𐦂𐦕 𐦲𐦣𐦥𐦯𐦬 𐦨𐦢𐦵𐦫𐦣𐦧𐦣𐦬𐦢𐦱 ⲕⲟⲩϣⲗⲁ ⲙⲏⲧⲣⲟⲡⲟⲗⲓⲥ міжконфесійна віртуальна кафедра | |||||||||
| |||||||||
| Абревіатура | KM | ||||||||
 Нейтральна територія Бір-Тавіль на американській військовій топографічній мапі 1960 | |||||||||
| Релігія | Християнство | ||||||||
| Столиця | Беер-Тавіль | ||||||||
Кушитська (Запорозька)[1] митрополія - віртуальна архієрейська кафтедра, розташована на "нічиїй землі" Бір-Тавіль для окормлення молодих літургічних (єпископальних) церков Чорної Африки, а також для надання захисту переслідуваним християнам сусідніх держав.
Історія[]
Піраміди Мерое
Вперше князівство Куш згадується в напису єгипетського фараона Сенусерта I (сер. XIX ст. до Р.Х.) серед завойованих ним областей. В кінці XVIII ст. до Р.Х. стає незалежним. Знову потрапляє під владу Єгипту в епоху Нового царства при Тутмосі І (межа XVI-XV стт. до Р.Х.) і після тривалої століттями боротьби за незалежність з 1070-х років до Р.Х. стає самостійною державою зі столицею в Напаті, пізніше в Мерое (нині на території Судану), розповсюдившись між першим та четвертим порогами Нілу. Неодноразово згадується в Біблії як багата торгова країна.
В середині 30-х років по Р.Х. скопець-царедворець кушитської кандакії (правлячої цариці) Амантитере, юдейський "прозеліт ворот", повертаючись з поклоніння в Єрусалимі, зустрів християнського благовісника диякона Пилипа і, вислухавши від нього Євангелію спасіння, увірував і був ним охрещений (Дії 8:26-39). Слід зазначити, що описуючи цю подію, окремі рукописи (в тому числі виправлений текст Александрійського кодексу) містять слова πνεῦμα ἅγιον ἐπέπεσεν ἐπὶ τὸν εὐνοῦχον, які є також у деяких латинських манускриптах, у вірменському, грузинському та слов'янському (дх҃ъ ст҃ы́й нападѐ на ка́женика) перекладах. Під впливом слов'янського цей текст потрапив у російський синодальний переклад, а також в український переклад Дайани Деркач та переклад о. Рафаїла Турконяка з Острозької Біблії, інші ж редакції (включаючи Textus Receptus та богослужбовий грецький текст) і переклади його не містять. Є підстави вважати його автентичним[2], що зазнав кон'юнктурного втручання через суперечність з пізнішим уявленням про примат Александрійської кафтедри. Якщо це так, то Африка в особі кушитського царедворця була не лише охрещена одразу ж після самаритян і задовго до перших еллінів у домі центуріона Корнелія, але й зазнала тоді ж власну П'ятдесятницю - до того ж, на відміну від самаритян, без покладання апостольських рук, безпосередньо від Святого Духа на знак її самобутності.
В 350 році Мероїтське царство завойовується державою Аксум (північ сучасної Ефіопії), де незадовго до того християнство було прийнято державною релігією. Пам'ять про церкву в Мерое, започатковану з апостольських часів, ретельно викорінюється.
З VI ст. церква в Нубії, як і в Ефіопії, зазнає культурного й релігійного впливу Єгипту. Всі єпископи призначаються безпосередньо каїрським патріархом і несуть відповідальність лише перед ним. Через хвилі переселень народів власна християнська традиція була повністю втрачена разом з історичною пам'яттю. Уламками Кушитської держави на той час були три незалежні християнські царства Нобадія, Макурія (об'єднані в середині VII століття) і Алодія (приєдналася до них на початку IX століття). Церква в Нубії не була організована як автокефальне або навіть автономне національне утворення: вона розглядалася як частина Коптської церкви. В наступні віки Нубія зазнає тотальної ісламізації.
Сучасний стан[]
На даний час від Кушитського царства залишилась нейтральна територія (Terra nullius) Бір-Тавіль (араб. "довге джерело") між Єгиптом та Суданом, від якої відмовляються обидві країни на користь Халаїбського трикутника. Загальна площа території становить 2060 км², протяжність з заходу на схід коливається від 95 км на півночі до 46 км на півдні, протяжність з півночі на південь — від 26 до 31 км. У північній частині Бір-Тавіля височіє гора Тавіль заввишки 459 метрів, у східній — гора Хазар-аз-Зарка (662 метри), у південній — ваді (пересохле річище) Тавіль. Постійного населення юридично не має, фактично близько чотирьох тисяч нелегальних золотодобувачів, що живуть і працюють на території Бір-Тавіля "вахтовим" методом.[3]
Кушитська митрополія була відновлена на цій частині своєї історичної території заради канонічного окормлення місіонерських церков Чорної Африки, створених церквами Європи і Америки англіканської, старокатолицької та православної традицій, що не входять до загальновизнаних юрисдикцій ("рух незалежних"). Митрополія розглядає ситуацію підпорядкування цих спільнот "материнським" мікросоюзам на інших континентах як тимчасову й перехідну, вважаючи, що африканські церкви повинні мати насамперед тісне практичне спілкування між собою навколо власного історичного центру. Беер-Тавіль здатний бути таким символічним центром, що в силу своїх географічних особливостей виключає можливість втручання в справи помісних африканських церков і панування над ними.
Територіальні претензії[]
Прапор Протекторату Бір-Тавіль (Агберська імперія)
Прапор Королівства Бір-Тавіль
Прапор Союзу Бір Тавіль
Прапор Королівства Північний Судан
Прапор Тавільської республіки
Прапор Держави Бірланд
Прапор Імперії Бір Тавіль
На територію Беер-Тавіля претендують кілька мікронацій, серед яких:
- Агберська імперія - з 10 січня 2001 року як Протекторат Бір-Тавіль. Через колишню ізоляціоністську політику мікронації про цю територіальну претензію нікому не було відомо. Імперія відмовилася від неї 7 травня 2020 року. Через тиждень, 14 травня 2020 року суверенітет над територією проголосила Тавільська Республіка, розпущена з вересня 2023 року.
- Королівство Фінісмунд - з 9 листопада 2008 року включало Бір Тавіль як автономну область. Через три дні після його розпаду, 4 грудня 2009 року, область оголосили своїм протекторатом Акри НоттаЛотта, які пізніше відмовились від цих претензій.
- Велике герцогство Бір-Тавіль - засноване 25 січня 2010 року ерцгерцогом Тальботом; 3 квітня цього ж року реорганізоване в Королівство Бір-Тавіль під берлом короля Георга Генріха І; [4]
- Союз Бір Тавіль, створений 29 вересня 2012 року як кондомініум мікронацій Сабовія і Студна;
- Королівство Північний Судан, проголошене в 2014 році Джеремі Гітоном, Вірджинія, США з метою зробити подарунок маленькій доньці;[5]
- Королівство Середзем'є Бір Тавіль™, проголошене в 2015 році Дмитром Жихаревим, Російська Федерація, СРСР 2.0 з метою встромити пендосам.[6]
- Держава Бірланд (раніше БірТавіль, Бірстан) на чолі з Еміром Гайяві заявила про себе з 2016 року як відповідь на дві попередні претензії та інші несерйозні проєкти.[7]
Кушитська (Запорозька) митрополія не визнає цих претензій, оскільки вони базуються на застарілому колоніальному праві, що не діє в XXI столітті, й ігнорують наявність коренізованого населення Беер-Тавілю, якому, згідно з сучасними міжнародними нормами, належить право на самовизначення (що частково враховує та декларує лише Бірланд). Це ж стосується можливих у майбутньому претензій Єгипту та / або Судану. Також дивує, що Жихарев, на відміну від Гітона, встановлював на землі Беер-Тавілю прапор не своєї держави, а Росії (чи, можливо, рекламу зубної пасти Aquafresh). В той же час Митрополія не заперечує за Емілі Гітон титул принцеси Північного Судану, оскільки ця назва не має жодного відношення ні до Кушитської держави, ні до Беер-Тавілю.
Разом з тим Митрополія заявляє власний суверенітет над усіма спорудами, що будуть побудовані нею до проголошення коренізованим населенням Бір-Тавіля своєї державності. Вона також готова визнавати суверенітет інших забудовників, не виключаючи мікронацій, що висунули територіальні претензії на Бір-Тавіль, але лише в межах побудованих споруд і землі під ними.
Стосовно канонічних територій, Митрополія вважає своєю областю історичні межи Кушитської держави й континентальну Африку на південь від неї, за винятком помісних церков Ефіопії та Еритреї, але не претендує на церковні спільноти на цій території, які історично знаходяться під омофором Александрійського (халкідонського) та Каїрського (коптського) Патріархів, а також Патріарха Александрії Коптської в єдності з Римом.
Літургійний обряд[]
Митрополія дотримується традиційного копто-ефіопського чину в нубійській редакції, але вважає своїм Просвітителем Апостола від 70-ти Пилипа, ім'я якого згадує в усіх поминаннях перед іменем апостола від 70-ти Марка. Помісні церкви й окремі церковні спільноти під омофором Митрополита Кушитського і всього Запорожжя[8] можуть дотримуватися будь-якої літургійної традиції, а також низькоцерковного "загального чину".
Примітки[]
- ↑ Від першого порогу Нілу (нині Асуанські греблі) - історичного кордону Кушитського царства.
- ↑ Наприклад, Лука практично не вживає, особливо в авторській мові, виразу "Дух Господній", який утворився під редакторськими "ножицями" внаслідок скорочення тексту: "Дух [Святий найшов на скопця, Ангел же] Господній Пилипа забрав"
- ↑ Своими глазами. Как основать собственное государство?
- ↑ Kingdom of Bir Tawil
- ↑ Va. man plants flag, claims African country, calling it ‘Kingdom of North Sudan’
- ↑ Русские отхватили целую страну у американца
- ↑ Офіційний сайт Держави Бірланд
- ↑ На даний час - Sede Vacante. Місцеблюстителем є Заслужений Папа Римський Климент XIV ½, Патріярх Корсунський і Готський